Мозаїка думок про далеку та близьку Норвегію

 

Мозаїка думок про далеку та близьку Норвегію




Мозаїка думок про далеку та близьку Норвегію

 

 

            Перша моя зустріч з Норвегією відбулась у 2002 році. Пам’ятаю цю подорож, як велике потрясіння від паспортного контролю при перетині норвезького кордону з великою кількістю формальностей, та особливо, до паспортного контролю у зворотному напрямку, коли такий недосвідчений  мандрівник як я купуючи квитки на 19 днів, просто не знав куди дивитися у паспорті аби дізнатися, що віза відкрита лише на 14.

            Суворий офіцер з вусами, подивився на мене та документи, підняв голову та сказав: „У вас будуть проблеми повернутися у цю країну”. На що я розгублено змогла відповісти: „ А чи є у мене проблеми зараз летіти в Україну”. „Ні” – відповів він. У мене стало таке щасливе обличчя, що повертаюсь до дому і я вже не могла серйозно реагувати на його попередження. А лише просила, поставити будь-яку печатку, бо вже закінчилась посадка на літак до Москви. Якимось дивом, як з’ясувалось пізніше, він не покарав мене спеціальною печаткою на невиїзд. Можливо у подальшому, цей вчинок офіцера, який за моїми емоціями не побачив навмисного злочину і вирішив мою долю.

            Зараз це вже п’яте літо у Норвегії. Накопилося багато нових вражень та спостережень, але перші, цінні по-своєму. Вони були надруковані у журналі АНТ, за що дякую Михайла Селівачова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У країні вікінгів та тролей 

 

 

         В останній, не по-норвезькому теплий вечір, стоявши на пірсі фіорду, який врізається у Осло (колишню Христіанію)  та мимоволі перегортаючи у пам’яті дев’ятнадцять днів чудової подорожі, що промайнули як мить, о диво – на горизонті висів так низько місяць, що здавалося, наче він завалюється  за обрій.

         Маючи нагоду подорожувати по всьому південному узбережжі Норвегії, поступово, крок за кроком та час за часом, збиралися враження про цю незвичайну та дивовижну країну, яка уявляє собою  зараз феномен економічного дива. Найбідніша країна Європи до середини ХХ сторіччя –   зараз посідає перше місце у світі за рівнем валового доходу на душу населення.

         Перебуваючи в Осло двічі, у перші та останні дні подорожі, формувалось неоднозначне ставлення до міста. Після київського розмаху, Осло невелике місто з 450 тисячами мешканців, повільним та упорядкованим рухом транспорту, серед якого поважне місто займають велосипеди.

         В Осло сконцентровані усі символи та знаки гордості та гідності нації. Будинок парламенту, якому додано у назві – великий , де засідають ті, хто позбавляє все   інше населення країни перейматися проблемами політики, забезпечує останніх усіма необхідними життєздатними законами. Тут, з невимушеними нотами патріотизму, згадують про історію конституції Норвегії 1814 року, одну з найдавніших у Європі, яка не зазнала з часом суттєвих змін.

         Королівський палац, крім того, що він єдиний у країні палац, є дуже простим за образом. Як не дивно, але норвежці навіть  пишаються, що утримання королівської фамілії виявляється найдешевшим для національного бюджету порівнюючи з іншими дворами Європи. Палац охороняється надзвичайно дружелюбними вартовими, які при бездоганній виправці, не забувають посміхатися та розповідати про його Величність короля Харальда.  Викарбуваний його профіль на монетах різного достоїнства, постійно нагадує про непорушний символ держави, ототожнюючись з ідеями цивілізованої незалежності, якій невдовзі виповнилось сто років.

Не меншою популярністю для огляду  користується лижний комплекс, де з верхівки трампліну відкривається панорама на місто, розкинуте на берегах Ослофіорду, який колись був однією з головних магістралей для кораблів вікінгів. Тут ретельно зібрані експонати від петрогліфічних малюнків первісних лижників до спортивного обладунку попереднього короля Освальда. У Норвегії лижний спорт, набагато більший за спорт. Це один із символів країни, яким вона з успіхом презентує себе на усіх найпрестижніших змаганнях у світі.

         Серед культурних символів привертає увагу музей вікінгів, побудований у формі хреста, у рукавах якого розташувалися три величезні кораблі, знайдені під час археологічних розвідок поховальних курганів на початку ХХ сторіччя. Від сивого за віком дерева, якому вже давно перевалило за тисячу років, віє могутнім солоним вітром й у грізній пластиці кораблів довершеної скульптурної форми, постають в уяві сміливі, відважні, непокірливі вікінги, яким вже у восьмому сторіччі вистачало розуму об’єднуватися за для більшої сили у пануванні над північним узбережжям Європи та у довгих, виснажливих морських переходах.

Хотілось би поділитися цікавим спостереженням, що ілюструє ментальність норвежців. Вони і зараз охоче освоюють Новий та Старий світи, беручи за правило половину відпустки проводити у далеких мандрах, а іншу щасливу частину року проводять у подорожах по власній країні, розвиваючи самотужки місцевий туристичний бізнес. Для інших країн, у цьому плані, вони залишаються напівзакриті і однією з причин, є відверто високі ціни на все у порівнянні з Європою.  При усій їх відкритості до спілкування та гостинності до іноземців, з якими неохоче переходять на англійську, у них завжди напоготові два запитання: “Чи не правда, що Норвегія чудова?” і “Коли ви їдете до дому?”.

Якщо у цілому, своєрідним гаслом проходить національна ідея – Норвегія для норвежців, то у більш звуженому варіанті, але аналогічно читається, норвезька культура, музеї, історичні пам’ятки, призначені саме до їх уваги. Тому і ходять старанні та активні норвезькі аборигени по цьому колу, стимулюючи власні патріотичні почуття.

         У цьому відношенні музей Кон-Тікі, присвячений діяльності Тура Хейердала, зразковий. Він з’єднує давню історію славетних мореходів, що належали різним культурам, з сучасними реконструкціями, які дають зрозуміти, що наш великий, маленький світ, єдиний і спільних рис є достатньо. Прояснюється зір на характер освоєння світу, що почався зовсім не з епохи Колумба. У залах височать гігантські човни з папірусу „Ра” та „Кон-Тікі”, реальні свідки складних походів зі слідами пошкоджень під час штормів. Проте ні у кого у голову не приходить думка підмінити їх на причепурені макети. Хіба що акули муляжні пірнають  під днище човнів і приводячи їх у рух.

         Мабуть найбільший художній символ Норвегії – живописець Едвард Мунк (1863-1944). Його роботи займають левову частку Національної галереї в Осло. Відомі картини “Крик” (ймовірно точніше перекладати як “Стогін”), “Сестра художника”, “Дівчата на мосту”, “Автопортрет” виконані у стилі “скандинавського модерну” з безкінечними цитатами ідей символістів, якими захопився художник під час перебування у Франції та Німеччині. До  містка, що став історичним, через те, що на ньому писались етюди для “ Дівчат на мосту”, мене спеціально привезли у геологічному турі, який тематично ні як не був пов’язаний  з Мунком.

         Портрет Мунка прикрашає  найбільшу грошову банкноту достоїнством у 1000 крон. Навіть важко назвати це причиною, але поява Мунка на грошовій банкноті, певним чином підштовхнув кримінал до постійних крадіжок його робіт. І досі, це великий головний біль для поліції всієї країни. 

За власною статистикою встановлено, що третє місце за популярністю  є запитання: “А чи бачили ви Мунка?”. При цьому, тональність запитання передбачає не тільки бачити твори художника, який для Норвегії особа легендарна, а захоплюватися його полотнами та добре орієнтуватися у біографічних подробицях.

         Але Мунк, це та зірка, яка двічі не спалахує. Він єдиний, неповторний та зовсім не типовий для норвезького мистецтва. Він великий маргінал, який об’єднав місцевий локанізм та суворість форм з європейським колоризмом. Його творчість лягала на непідготовлене місцеве естетичне поле, на що вказують постійні скандали, якими супроводжувалися відкриття виставок митця. Він сприймався, не інакше, як варвар-бунтар від живопису у благопристойній “класичній” Європі. Цікаву характеристику роботам Едварда Мунка дав Ігор Грабар на Берлінському сецессіоні у 1902 році: “Те що є у нього сильного  і справжнього, ніяк не закриває мені очі на його вади, може такі ж енергійні, як і його достоїнства. Треба сказати, що в усьому, що він виставив у Сецессіоні  є безодня таланту, але згодитися з формою, у яку вилились його концепції неможливо: вона є дуже образливою” (Грабарь И. По Европе, письма о современном искусстве // Мир искусства. – 1902. – № 4. – С. 75-76).

         Ровесник Мунка, Густав Вігеланн (1869-1943), що створив монументальний скульптурний комплекс у столичному Фрогнер парку, є більш типовим  для національної культури. Його творчість розвивалася у руслі неокласичних форм і співзвучна художнім манерам шведського скульптора К. Міллеса та датчанина К. Нільсена.

         Грандіозний ансамбль, що втілювався у камені протягом сорока років, присвячений символіко-філософській темі – життя людства. За визначенням В. Польового, роботам притаманний дух національної романтики. Дозволимо собі зробити невеличке корегування. У скульптурах, особливо 1930-х років, а це центральна частина комплексу, простежуються риси, які схожі на соціалістичний реалізм, є формально не виправдана патетика. Тут і надмірний пафос, динаміка рухів, підкреслено грубі форми. Весь час ловиш себе на думці, що за наступною композицією, утвореною неймовірними переплетеннями чоловічих, жіночих та дитячих фігур, виступить дівчина з веслом. Але цього не трапляється, бо при знайомій стилістиці, рівень трактування теми людства, роду, родини, людини, вирішується узагальнено.  Позбавлений прив’язок, як шнурів, до конкретного часу та простору, за розмахом обраної теми, все таки скульптурний комплекс тяжіє до ідей універсальності та гуманізму.

У центральному стовпі, єдиній вертикалі де фокусується енергія каменю, асоціативно читається фалічний символ. Від нього терасами, сходами, розбігаються вздовж парку у радіальному напрямку, як відгомони великої ідеї, вередливі хлопчики, суворі мужі та аскетичні жінки.

Цей комплекс, як квінтесенція розвитку скульптурної теми, виходить далеко за межі парку і мабуть у тому таки радіальному русі розходиться  усією країною. Величезна кількість, здебільшого бронзової скульптури, знаходиться в Осло, а точніше формує міське середовище. Камерна скульптура, часто суто декоративна, створює відчуття комфорту,  розставляє паузи, маніпулює з ритмами. Наповненість міста скульптурою, дозволяє його мешканцям назначати побачення не на безликій зупинці трамваю, а біля бронзового кентавра, зграї гусей чи троля.

Але тролі живуть не в містах. Потрапивши за межі Осло у типовий безлюдний пейзаж де крізь гори, на яких інколи можна знайти сліди льодовиків,  блакитні озера, фіорди, водограї, мимоволі починаєш шукати цих гірських мешканців. У могутньому співі холодних кольорів природи на вершинах гір та під водограями, за давніми міфологічними уявленнями оселилися велетні тролі, злобні та підступні. Жінок для себе вони викрадали у селах, повертаючи їх назад з лисячими хвостами. Могутні давні тролі затягали на верхівки гір величезні камені, які бавлячись, скидали їх у озера. Сліди їх діяльності сповна помітні у місцевому пейзажі. У більш пізній традиції вони перетворилися на фольклорних гномів.

Спонукала на ці метаморфози, здебільшого, сама природа. Її мовчазна величність, монументальність, лаконічність форм та замкнутість простору, реально зменшує всіх та вся у титанічному пейзажі. Від нього захоплює дух, а минають дні, і ти відчуваєш, як  не вистачає відкритого простору степу, який може з’явитися хіба що у сні.

У гірському пейзажі, на околицях маленьких селищ, де не де зустрічаються церкви – ставхірки. У ХІ сторіччі, з поширенням у Норвегії християнства, почали зводити церкви з дерева – основного  будівельного матеріалу країни. Але з 600 церков, побудованих у середньовіччі, залишилося тільки 24. Найдавніша з них датується 1150 роком. Спеціально розроблена у давнину рецептура змащування дерева смолами та кропітка робота реставраторів забезпечує їм добрий стан збереження.

У неділю об 11 годині ранку у всіх церквах проходять служби, де у протистанському  обряді богослужіння можна побачити жінку священика. Чітка регламентованість дійства, колективні співи за завчасно виданими кожному прихожанину  книгами сакральних співів, як сучасних так і давніх, урочистий обряд причищення, обов’язкова вимога знаходитись від початку до кінця, створює урочисте відчуття. В усі інші дні тижня церкви, біля яких розташовані цвинтарі, відкриті для відвідування як музеї.

Зайшовши на поріг однієї з старих дерев’яних церков, побудованої у XIV сторіччі біля містечка Токке, мене неймовірно вразили розписи. Поки хлопець, який за звичним для норвежців правилом поєднував у своїй особі екскурсовода, охоронця, прибиральника, ключника, натхненно розповідав про старий живопис на стінах, називаючи імена донаторів, підсвічуючи ліхтариком приховану у візерунках орнаментів дату стінописів (1567 рік) у мене прокручувались фрагменти українських розписів у Дрогобичі та Потеличах. Поставало питання, не вже може бути така схожість? Норвежці слухали уважно, хитали головами. З усього мовного потоку вдавалось зрозуміти тільки unique та Norge.

Після завершення довгого монологу, нарешті змужнів та активізував словниковий запас англійської, виступила я. Підчас моєї промови про українські дерев’яні церкви та розписи у них, про спільні стильові риси, близькість іконографічних типажів, перш за все Богородиці, а також Св. Миколи, Архангела Михайла, про схожу колористичну гамму та  композиційні схеми орнаментів, все більшими ставали й без того великі блакитні очі екскурсовода. Хвилину до того, й усе попереднє життя, він був впевнений, що ніяких аналогів, до норвезьких дерев’яних церков не має.

Швидко промайнула подорож, трішечки доторкнувшись до норвезької культури, складалося враження, проте не беруся наполягати, може й поверхове, що так у нас багато спільного, й той корінь йде ще від доби вікінгів. Якщо б державні кордони були  більш прозорими для культурних та наукових обмінів, то діяло  це тільки у системі взаємозбагачення та більш об’єктивного розуміння власних культур у контексті інших.

В останній день подорожі, Осло сприймався справжнім велетнем з багатоповерховими кам’яницями з широкими проспектами та просторими майданами, де господарюють голуби. Зібравши  на своїй території основні символи Норвегії, він залишається  зовсім не типовим для цієї країни, де у могутній природі, як сльози богів, розкидані маленькі одноповерхові міста та містечка.

І дійсно, що в цій країні було унікальним, самобутнім, неповторним, це її ландшафт, а також світ піднебесний, бо так як сяють там зірки та підвішений місяць, ні де ймовірно не зустріти...

                                                                                                       2002



Обновлен 17 ноя 2014. Создан 27 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником