Сходинки до богині Афіни, чи Новий музей Акрополю

 

Сходинки до богині Афіни, чи Новий музей Акрополю




 

 

                                                                 

Почати є бажання з іншої епохи, а саме з Візантії, котра пишалась своєю спадкоємністю античністю. Колись, а точніше у VI сторіччі, один з  Іоанн, а точніше той, що є автором Лествіци написав: «Що це є, містерія в середині мене»¹. Його слова постійно прокручувались у наближенні до Акрополю.

Містерією є образ самого Акрополю, як мистецької руїни та культурологічної досконалості. Містерією є те, що він залишився нам у спадок, мається на увазі людям всіх часів, усіх націй та вірувань. Містерією була Панафінейська хода, яка щороку приводила греків до вшанування Афіни. Містерією є сходження на вершину пагорба у хаотичному натовпі туристів.  Містерією є беззаперечне панування Акрополя над містом, який випливає наче марево, змінюючи ракурси, але не змінюючи сутність. Містерією є сполучення Акрополя з сонцем, хмарами, дощем та штучнім освітленням уночі. І Акрополь, як геніальний режисер, наближає свої містерії до коливань окремо взятої душі. 

Інша річ, момент наближення. З Акрополем не можливо бути поруч, не можливо бути разом, до нього можна наближатись… Тут виправдані тільки три крапки. Він провокує гостре бажання наближення, як отримання чергової порції задоволення. Бо наближення наділено якістю мрії. Він уникає дотиків, бо дотик може стати реальністю. Акрополь пережив стільки реальностей, що у нашій буденності існує лише як у містерії.  

Акрополь та люди. Початок жовтня. Тепло і сонячно. Сиджу на даху свого готелю. Споглядаю Акрополь. Він залитий розбіленим світлом. Небо навкруги нього наче ореол. Відчутно коливання повітря, іноді рухається будівельний кран у середині Парфенону, через функцію наближення у фотокамері бачу пересування людей по його тілу. Але він непорушний та заворожуючий.

Починається внутрішня містерія і він оживає. З цього моменту розумію, що буду приходити на цей дах кожного ранку та вечора, поки перебуваю у Афінах, на спілкування з Акрополем. Доброго ранку, Акрополю! На добраніч Акрополю! Майже впевнена, що ці слова промовляють до нього  туристи різними мовами світу. Переконана, що місцеві мешканці сприймають феномен Акрополя більш помірковано, але не впливати на свідомість, він не може.

Спустившись з дахів люди залишаються під покровом Акрополю, присвяченому мудрості Афіни. До мудрості ми прагнемо наблизитись, бо осягнути, тим більше заволодіти нею неможливо. У цьому сенсі підкоряєшся грецькій думці – час змінюється, але не удосконалюється. Якість думки Сократа, неперевершена. Цю високу ноту не переграти. Хоча не треба бути максималістами – всі мають місце на існування.

Акрополь і місто. Акрополь концентрує місто навколо себе. Він і є концепцією міста, як то естетичною, так і будівельною. Акрополь існує у півслові, у півнатяку, у  півзгадці, не лише тому, що  і сам він зберігся на половину. У його сприйнятті є велика доля умовності, є кодування часу, яке можна розгадувати як ребус, а можна лише прочитати ребус, як окремий та сторонній символ. Перикла в Афінах вже давно немає. Його ж Афіни, суттєво змінились.

Сучасні Афіни це лише згадка про античність. Діставшись цвинтаря  Керамік та обходячи його по периметру у пошуках Дипілонських воріт, постійно випливає з-за дерев Акрополь. Колись сповнена натовпом торгівельна агора ближче до Акрополю і з цієї перспективи Пропілеї це вище злітають у гору. У місті він з’являється чи то праворуч, чи то ліворуч, зненацька та непередбачено. Він наче чекає від тебе, коли ж ти освоїшся у місті та будеш сприймати його появу, як нормальну річ, а не як випадкове диво. Коли не буде спокуси фотографувати це ведіння і не буде страху, що воно зникне. Для цього треба частіше підіймати голову та блукаючи містом орієнтуватися на Парфенон.

За ради справедливості слід відмітити, що пагорб Акрополю не єдиний, не найбільший та не найвищий. Пагорб Филопаппой майже пустий, він як і Акрополь схожий на стіл, більший за розміром, бідніший на історію, тут начебто перебував ув’язнення Сократ.

Пагорб Люкабеттус найвищий. З нього відкривається панорама на все місто, сюди забралась невеличка церква св. Георгія XIX сторіччя. Звідси погляд, як з пташиної перспективи, і пагорб Акрополю здається не такий вже й високий. У далені моря проглядає острів Егіна, де народився Платон.

Але ці два пагорби не мають жодного шансу конкурувати з вічним притулком Афіни. Акрополь реальній, Акрополь містичний та Акрополь символічний зрослись. У ньому з’єднались розвиток цивілізації та культури. Далі цивілізація вийшла на вулиці міста, а культура залишилась на своєму пагорбі.

Акрополь та його музей. П’ятниця і сяє сонце. Подивившись, що цього дня Музей Акрополю відкритий до 22 години, ми з дочкою їдемо на пляж. Звідси  Афіни у біло-блакитному мареві сприймаються як сценічний задник. Хвилі бавлять тіло, музей та його музи чекають.

Ввечері музей сприймається як корабель-привід з освітленням, що виривається назовні з його майже повністю скляного тулуба. Як відкритий простір морського дна проступають античні руїни через скляну підлогу. Скло використовують  для підлоги зараз досить часто у археологічних музеях. Цей технічний прийом вперше бачила у Музеї старої Барселони у Готичному кварталі.

Картка AICA стовідсотково працює у музеях Афін, але помічаю, що ціна на квитки досить низка – 5 €. Зустрічає галерея Архаїки. Гуляємо, саме поволі гуляємо, по музею до останнього відвідувача. Охоронці виглядають втомленими, прибиральниці по черзі миє підлоги та вітрини.

Акрополь проріс корінням глибше, ніж ті залишки споруд, що  зараз височать на його поверхні. Перси знищили його вщент у 480 році до н.е. Архаїчний Акрополь, це лише музейна історія, тоді як експозиція Акрополю доби Перикла знаходяться у діалозі з силуетами Високої класики, яка покаліченою дісталася сьогодення і височить на пагорбі.

Куросів мало, кор багато, не остаточно розтлумачено їх служіння Афіні. Кори стоять незворушливо, наче сором’язливо, посміхаються. Вони молоді і прекрасні, як завжди. Їх проста та бездоганна краса приголомшує. Може вони перевтілення самої богині? Колись греки прив’язували куросів мотузками  до храмів. Я їх прекрасно розумію, навіщо вони це робили. Бо якщо живе душа у витворах мистецтва, то у цих це найбільш вірогідно.

В музеї фотографувати заборонено, є  бажання робити світлини мозком, щоб йому було про що мріяти, коли закінчиться пряме спілкування з корами, Акрополем, Афінами.* Виникає враження, що ще одне коло у відділі архаїки, і чи кори заговорять, бо вони настільки персоніфіковані, чи я з ними почну діалог. Але шановні слова для цих вічних красунь не можу знайти. Я тушуюсь.

 Споглядання красивого набуває граничної межі. Темрява за вікном підказує, що і у кор та куросів має настати перепочинок. Робиться пауза і точно розумію, що цього разу до завтрашнього ранку. Бо вже спрацював ефект вирви, що засмоктує.

Цього разу дорога до храму мистецтв теж робить крюк. Не знаю чого саме, але перед тим, як потрапити під склепіння музею, є бажання напитатися античністю, що стоїть просто неба. На вісі лежить найбільша з грецьких темпл – храм Зевса Олімпійського, на зведення якого було покладено 700 років. Поряд арка Адріана І сторіччя, якою він позначив старе та нове місто. Перетнувши Сугрой авеню потрапляємо у сувенірно-торговельна район Плака, що наближається до пагорба Акрополя.

Коли нав’язливі сувеніри перестають забирати усю увагу, читаю назву вулиці – Діонісія Ареопагіта. Красива мелодія імені, в ньому є атмосфера та низка асоціацій: Діоніс, св. Дені, іконописець Діонісій, ареопаг, античність, християнство. Приємно йти по вулиці на честь учня апостола Павла та першого епіскопа Афін.

Вулиця підводить до вже знайомого у вечірньому освітленні Новому музею Акрополя. Праворуч від порталу музею ще одна антична руїна – театр Діонісія – найдавніший з грецьких театрів, зведений у IVсторіччі до н.е. Тут розгорталися пристрасті від Еврипіда, Аристофана, Софокла. Є бажання уявити, як гралась тут «Медея», яку пам’ятаю за Петербурзькою версією Товстоногова. Маючи за декорації небо, а за плечима нависаючий Парфенон – думаю, що трагедія звучала, глядачі ридали та кляли. Зараз за плечима той самий Акрополь, а попереду невеличкий грибок візантійського купола та вчорашній корабель-привід, який у денному освітленні перетворився на суперновітню архітектуру. Йдемо до нього, дорогу несподівано перебігає черепаха. Може це ще один з загально прийнятих міфів, що черепахи рухаються дуже повільно.

Історія музею. Перша спокуса копати пагорб Акрополю та навколо нього виникла наприкінці ХVII сторіччя. Ці археологічні розвідки носили хаотичний характер і, ймовірно, що левова порція експонатів пряма потрапляла у приватні зібрання. Тим більше що попит був, перш за все серед англійської аристократії, а турки, володіючи Грецією ще в 1453 року сприймали її лише як окуповану територію, не сильно переймалися античністю, яка напевно їх дратувала. У XVIII сторіччі все більше європейців почало приїжджати до Афін, у 1787 році були видані перші малюнки Парфенону, створені Джеймсом Стюартом і Ніколасом Реветтом.

Але тогочасна Європа досить мляво освоювали цей давній бастіон, доки не прийшов час Томаса Бруса Елджіни, який розворушив осине гніздо античності. Отримавши посаду  посла Великобританії у Османській імперії, він звернувся до влади за дозволом на копіювання античних скульптур Акрополя. Дозвіл було отримано, але турецький комендант Афін належно пильнував за роботою англійських художників та архітекторів.

Другий дозвіл, отриманий Елджіном, був безпосередньо від султана, який давав йому можливість вивозити дипломатичною поштою пам’ятки, якими лорд мріяв прикрасити свою садибу Брум-Холл. Повна свобода отримана ним від турецьких можновладців, привела лорд до шаленої жадоби красти красу, щоб згодом нажитися від продаж у Англії. Акрополь на декілька років був відданий дипломату, як ягня на закланні. Скульптура Парфенону запаковувалась у ящики та висилалась кораблями. Тож у сьомому коліні граф Елджін, перетворився у грабіжника, на якого згодом чекала французька в’язниця, а у перспективі довічна слава злодія, хоча і голубих кровей.

У 1821 році розпочався рух за визволення Греції, який поволі припинив  вакханалію грабежу. Перший музей Акрополя був зведений у 1874 році. Кількість накопичених артефактів досить швидко переросла можливі експозиційні площі і музей продовжив збільшення колекції у варіанті айсбергу, коли левова частка експонатів перебувала у сховищах.

Перший конкурс на будівництво Нового музею Акрополя був проведений у 1976, потім слідувала низка проектів. У 1989 році було обрано один з проектів, але виникли об’єктивні складнощі при його будівництві, через те, що не відомо ще де є настільки багата земля з точки зору насиченості археологічними цінностями. А будувати музей Акрополя далеко від нього самого, звичайно, було б не логічним.

У 1999 році розпочався новий конкурс проектів, головна вимога до яких полягала у винайденні рішення, де б не руйнувався  археологічний шар. За результатами було обрано  спільний проект швейцарця Бернарда Чуми та грека Михаліса Фотіадіса. Архітектори запропонували зробити конструкцію музею, яка б трималась на колонах над археологічними залишками, не шкодячи їм. Початково планувалось відкрити музей до Олімпійських ігор у Афінах у 2004 році, але будівництво спромоглись завершити у 2007 році. Ще два роки було покладено на перевезення артефактів з старого до нового музею, хоча відстань між ними є 400 метрі.

Новий музей Акрополя –  справжня гордість та надія Греції.

Технічно, концептуально оновлений музей офіційно було відкрито 20 червня 2009 року. Зі слів директора музею, професора Димитроса Пандермаліса : «Відвідувачі побачили експонати з якими вони вже добре знайомі. Але вони виглядять так, наче глядачі бачать її вперше. Умови, у яких зараз подано експонати є принципово відмінними – природне освітлення, можливість огляду експонатів з усіх ракурсів, дають принципове нове відчуття від спілкування з пам’ятками»².

Дизайн музею, його начиння та контекст оточуючого середовища робить його унікальною археологічною збіркою. Новий археологічний музей майже у десять разів більше за свого попередника та займає площу у 14000 м². На будівництво музею витрачено 130 мільйонів €. Фінансований він Республікою Греція та Європейським регіональним фондом розвитку.

Умовним підвальним сховищем музею є археологічний шар, над яким зведено перший поверх зі скляними підлогами які тримаються на 43 сталевих колонах. Конструкція музею зведена з бетону та сталі, а головним функціональним, оздоблюючим та концептуальним матеріалом є скло. Так що можна дивлячись експонати галереї архаїки, одночасно споглядати за роботою археологів. Для цього треба тільки нахилити голову. А підвівши голову догори, побачити відвідувачів, що прогулюються галереєю Парфенону. Чистота та простота стилю були визначальними рисами античності, а прозорість – головна ознака музею. В цьому сенсі роль сходинок не лише функціональна, вони відкривають зрізи різних діб, заглиблюють у реальну картину археології та підносять до беззаперечності Афіни, яка і досі намагається розсіювати мудрість над містом.

Три поверхи музею знаходяться у зсунутих площинах один до одного. Таким чином, об’єктивно велика маса музею оптично розкладається як віяло, і не є беззаперечно домінуючою. Верхній поверх, так звана галерея Парфенону, розташований у точній проекції до храму і таким чином всі деталі його скульптурного оздоблення, які тут представлені, повністю повторюють їх автентичне місце розташування, з різницею у перепаді висот від самого Парфенону до музейного фризу та фронтонів  у 300 метрів. Звідти відкривається кругова, а точніше прямокутна, панорама на усе місто.

Цей суперновітній музей Акрополю був необхідний Греції, як безпомилковий аргумент, щоб поновити переговори з Британським урядом про повернення мармурової скульптури, яка була вивезена лордом Елджіном. Тому що одним з контраргументів британської сторони було те, що Греція не має необхідних умов для експонування та тим більше якісного збереження цінностей. Тож вже зроблена галерея Парфенону, звертає свої погляди на нависаючий над нею Парфенон і є знаком докори, англійцям, які не дуже поспішають.

Тут потрібен діалог. «Діалоги» Платону до світу є й зараз одним з найбільш актуальних читань, але є сумніви, що далеко не для всіх сильних світу цього. Згідно Платону душа складається з трьох частин: розумної, пристрасної, лютої. І може прочитавши Платона, багато чого у нашому буденному світі почне мінятися у бік розуму, совісті, честі.

Третій день відвідування Нового музею Акрополю був закріпленням естетичних вражень. Це перший музей у моєму житті до якого хотілось заходити три дні поспіль і де відчувалось моїй душі і тілу неймовірно комфортно.

Це була неділя і вхід виявився безкоштовним. Раз на місяць проводяться у музеї неділі так званої спеціалізованої тематики. Цього разу темою було «Сім голосів води у музеї Акрополю».  Таким чином стимулюється заохочення громадян міста до відвідування цієї скромної розкоші. Відвідувачів було багато, туристи, грецькі родини, студенти, пенсіонери, бабуся щось шепоче на вухо своїй онучці про Афіну Парфенос. Підслухавши її шепіт, підключається до розмови ще одна дама похилого віку. Не можу скаржитися на своє дитинство, але як би хотілось, щоб і у моєму дитинстві десь у музейному перехресті Європи моя б бабуся мені теж щось розповідала. Але геть сентименти, у історії не має повернень. Треба не пропустити емоції та враження від реальності – а реальність на той час була краса Акрополю.

Вкотре насолодившись естетикою експозиції ми йдемо у музейне кафе з чаруючим видом на Парфенон. Він гіпнотизує, бо надивитися на нього не можливо. Приємним враженням у кафе була комбінація високого рівня обслуговування і на диво помірних цін. Офіціанти повернувши здачу просто тікали, показуючи своїм виглядом, що тут чайові не беруть. Враховуючи, що така їх поведінка повторилась для нас двічі, я зрозуміла, що це політика музею.

Час руйнує, він же родить з руїн поезію. Тому споетизовані, омріяні руїни Акрополю, навіть коли у Парфеноні начинає рухатися будівельний кран, не зменшують його краси, бо у свідомості його краса, то є символ демократичного устрою, з величезною інтелектуальною складовою. До цього можна йти, сходинки Афіни існують. Містерія, не як зовнішня поведінка світу, а як боротьба Духа за нові злети, запропонована кожному. Бездоганна краса оселилася тут давно, і вона зараз є загальнодоступною….

 

¹ Archibishop Domianos of Sinai. The Icon as a Ladder of Divine Ascent in Form and Color // Byzantium. Faith and Power. P. 337.

* Коли я представилась журналістом, то мені  виділили на 10 хвилин охоронця для фотографування не стільки окремих експонатів, як загальних планів музею.

² Acropolis museum. Media kit.



Создан 12 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником