Біг через сходинки. Роздуми про Карла Звіринського

 
 

Біг через сходинки. Роздуми про Карла Звіринського




Нажаль, і з цього хочу почати, моэ знайомство з Карлом Звіринським, відбулось вже після його смерті. Але й зараз я дуже добре пам’ятаю той теплий жовтневий день, коли вперше була у його майстерні. Слухала уважно його дочку і мені здавалось, що це саме та історія яку я хочу чути. Було повне бажання розчинитися у тих розповідях.
Зустріч зі світлом його майстерні, картинами на стінах, на мольберті та повернуті спиною під стінками, шафами книжок, стала потрясінням. Потім я йшла уздовж трамвайної колії, кривою львівською вулицею та подумки повторювала, не вже мені відкрили те, що я так довго шукала підсвідомо.
Для написання статей Христина Звіринська люб’язно надала архівні матеріали батька.

“Спостерігаючи – дивуюсь, дивуючись – малюю, малюючи – молюся”
Карло Звіринський.


Зустріч зі Звіринським відбулась, здавалось би, зовсім несподівано. В майстерню до Карла мене запросила Зоя Чегусова, коли я перебувала у Львові на симпозіумі гутного скла. То була простора майстерня про яку він мріяв усе життя, де встиг попрацювати лише кілька років, де був його тихий притулок і звідки він пішов у вічність.
Гортаючи сторінки зі спогадами Карла Звіринського зупинила фраза: “В житті кожної людини є зустрічі, які мають великий вплив на дальший хід нашого життя. Не будь їх – все в нас пішло б по-іншому. Вони відкривають нам очі на те, чого ми досі не бачили і невідомо чи побачили б коли-небудь. Вони надають нашому розумінню життя і світосприйняттю нових забарвлень”.
Продовжимо тему зустрічей. У мистецтві ХХ сторіччя Карло Звіринський мабуть найбільше цінував Олександра Архипенка. І дуже знакова річ, що зовсім з незначним інтервалом, як передача естафети „величей” поколінь минулого сторіччя, відбулись їх персональні виставки у стінах Національного художнього музею України.
Придивляємось до натюрмортів К. Звіринського з серії “Дрібниць”, де кожна деталь є автономною, проте викликає наступну, утворюючи суцільну гармонію. Складається враження, що він “конструює” в картинах самого себе, людину сильних почуттів, але не емоцій. Його живопис заворожує, як загадковий та непізнаний космос з рухом живих зірок. І зосередженість абстрактного живопису промовляє як молитва.
У цьому, ймовірно, криється унікальність митця, який тільки йому відомим шляхом йшов до розуміння і бачення великої сутності сакрального живопису, якому він щиро присвятився та, водночас, до абстрактного живопису, що промовляв ритмами, паузами, лініями, кольоровими сполученнями, залишаючись у сутності тією ж духовною мовою. Він показав на шлях, яким ходили й богомази, де стикається образ та абстрактна форма і твориться символ.
Митець мав дар спілкування, саме спілкування в найширшому розумінні цього слова, що звичайно не обмежується лише словом. То була мова музики, пластики, мовчазного споглядання. Його учні казали, що Карло Звіринський був “перекладачем” Романа Сельського, свого вчителя. Проте перекладання тут треба розуміти, як вміння будувати місток між різними поколіннями, що й створює потік цілісної культури.
Залишились окремі записи розмов Сельського і Звіринського. При усій глибині, ґрунтовності тих дискусій, найбільше вражає ступінь їх коректності. Хоча спілкувались художники, що стояли на реалістичній та абстрактній основах малярства, спілкувались атеїст та глибоко віруюча людина. Це як повторення сюжету „Гольмунда” за Г. Гессе.
Дуже цікавими є згадки Карла Звіринського про його працю та розуміння себе у часі: “Те, що я робив, то можна було окреслити як спробу іти з духом часу. І то – щиро”. А далі про Сельського: “З 87 років життя, останніх 45 – цих найважливіших – живе в “оазі”, живе попереднім своїм життям, прядучи нитку спогадів, які в цій атмосфері є дійсністю”.
Потрохи відкриваючи Майстра, здається, що він був сплетений з контрастних за напругою плям, ритмів, що відгукувались серцебиттям, динамікою життя, що приводила його до внутрішньої паузи мудрощі. Великий вчитель, геніальний художник та добрий сем’янин. Але наприкінці життя він запише: “Я дуже самотня людина”. В тому буде голос дуже значного, що іноді приходить у цей буденний світ.
Він не розумів, чому люди ходять, ступаючи на кожну сходинку. Його лет по життю був лише через сходинку, що мабуть відповідало масштабу сходів стилобатів у давньогрецьких храмах, якими мали ходити Боги.

Мені було цікаво почути роздуми про Карла Звіринського від його учнів, які дуже швидко відгукнулися на моє прохання, через велику повагу до вчителя.

“Ми блудні сини, ми наново зрозуміли його велич, коли самі стали старі. Ми ходили по колу і то відбилося у власній творчості, щоб знову повернутися до Карла. Він не вибирав учнів по талантам, був як Піссаро, який казав, що і камінь можна навчити малювати, проте виховував в нас смак, уміння, ремесло на справжньому, на старому мистецтві. А у свої учні він брав нас із позицій громадянських”.
Роман Петрук

“Фактично, потрапивши до стін інституту, ми не знали образотворчого мистецтва. Звіринський був перший, хто розкрив світ мистецтва, світ людини інтелігента високого рангу. Він був ВЧИТЕЛЕМ. Ми порозліталися від Карла у своїх інтересах, як планети. Проте зараз страшенна туга за молодістю. Ті часи були неймовірно цікаві”.
Андрій Бокотей

“Сельський казав, що учень має йти не далі, а інакше. Звіринський пішов далі. Він мав внутрішню потребу робити добро і вмів зробити те непомітно. Як тепер його бракує. Самотність. Нема з ким порадитись. І в тому є велика правда”.
Олег Мінько

“Його спілкування з нами було й часом визрівання власного таланту та мотивації творчості. Через те Карло казав, що пензлі почекають. Він мав гідну поставу у мольберта. То було аристократичне ставлення до процесу творення. І саме це виховувало. У його очах за товстими скельцями був ляк, інтелект, таємниця”.
Любомир Медвідь



Создан 08 сен 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником