Філософія краси: поліфонія живопису Іллі Штільмана

 
 

Філософія краси: поліфонія живопису Іллі Штільмана




Не по-київськи холодну весну 2003 року зали Національного художнього музею України потроху підігрівали, пробуджуючи світлі почуття, чутливий пейзажний живопис Іллі Штільмана (1902-1966).
Неодноразово повертаючись на цю виставку та описуючи три незмінних кола в її залах, поступово укріплювалась думка: Штільман – це могутня складова школи українського пейзажу. І те що зараз, нібито з легкістю нігілістів, відкидається традиція як така, бодай вона академічна чи народна, постають дуже серйозні проблеми, що можуть привести у глухий кут, замість проторування шляху.
Високий естетичний рівень робіт Іллі Нісоновича Штільмана, що беззаперечно відстоював вічні людські цінності, абсорбовані сторіччями, промовляє до нас мовою малярства, форма якого закріпилась у київській школі живопису минулого сторіччя. І ця мова вишуканих образів тендітної краси природи, неначе лунає легкістю романтичної музики та римується у високу поезію.
Шляхетність живопису Штільмана є тією об’єктивною сучастістю, що у розумінні стародавніх греків, охоплює три покоління. І за цією логікою, ми теж причетні до його “сучасності”. Єдине, відточеність майстерності цього художника, що сповідував прості образи по земному „не земної” краси природи, певною мірою, пасивна до більш агресивного сьогодення. Як наслідок, попадати під надзвичайний шарм його робіт було даровано на виставці не переповненої глядачами. Але в цьому є великі привілеї елітарності.
Зараз спадщиною І.Н. Штільмана опікується його син Онисим Ілліч Шпільман, який надав мені багато матеріалів та поділився спогадами про батька. Хоча на вечорах пам’яті цього видатного художника, що двічі проводились у залах шанованого нами музею, майже у всіх виступах лунала думка про необхідність видати монографію про нього та встановити меморіальну дошку на будинку, проте питання залишилось відкрите і досі.
Остання виставка Іллі Штільмана з влучною назвою “Таїна кольорових сполучень” присвячена його 100-річному ювілею, стала найбільш повною. На ній вперше було представлено малюнки художника олівцем. Цілий ряд начерків, ескізів, побіжно зафіксованих думок. Усе це ми дозволяємо називати кухнею художника, але який в ній вишуканий смак.
Трагедією у творчому спадку художника виявилась тотальна загибель всіх його робіт до воєнного періоду. Під час евакуації художнього інституту, Штільман, займаючи посаду ректора, скоріш за все й не мав морального права дбати про власний спадок. Як наслідок, стертими з історії залишились двадцять років роботи. Тільки єдиний твір – “Міський пейзаж” (1936), дає уяву про його манеру 1930-х років, що так перегукується з неспокійним настроєм петербурзьких мотивів Абрама Маневича.
Народився Ілля Штільман 3 грудня 1902 року в Києві у бідній багатодітній єврейській родині столяра-краснодеревщика. Брати та сестри були віддані в музики ще у дитинстві. Він теж розпочав життєвий шлях грою на скрипці у кінотеатрі. Але любов до живопису, до краси кольору перемогла і у цьому захопленні, він зміг переконати батька у бажанні стати художником.
В 1920-1927 роках він навчається в Українській академії мистецтв, а виставкове життя починає з 1921 року, заявивши про себе ліричними картинами-етюдами “Човни”, “Дерева на сонці”, “Алея восени”. Навчаючись у майстерні Федора Кричевського він пише дипломну роботу “Музики на єврейському весіллі”. (Фотографію диплому було надруковано у журналі “Искусство” за 1928 рік).
Перша стаття про творчість І. Штьльмана з’явилась у газеті “Література й мистецтво” у 1945 році. Внутрішня вихованість, інтелігентність та природна скромність, що часто межувала з невпевненістю, призвели до того, що він не дочекався за життя персональної виставки. Він вмів захоплюватися роботами інших, проте ніколи не був задоволений власною творчістю. Працюючи в інституті, за ним укріпилось прізвисько “лагідний ректор”. Тільки можна відверто позаздрити такому ставленню з боку студентів та колег.
Дочекавшись пенсії, І.Н. Штільмай йде з інституту, щоб було більше часу творити. Його манера живопису 1960-х років змінюється, стає більш яскраво декоративною. Він у захваті пише природу, без людей, без ознак індустріалізацію, чисту й світлу, сповнену кольорів.
Експеримент, як такий, мав постійне місце у його творчості, й особливо у останній період. Нерівність цих робіт, виявляється не у площині майстерності, а у різноплановості кольорових пошуків. Він сповідував нам життєву філософію живописом і на цьому злеті, відійшов. І тим трагічнішою стала його раптова й передчасна смерть.

Аби образ Іллі Нісоновича Штільмана прийняв більш виразні форми, перегорнемо ще раз стенограми вечорів пам’яті на його шану:
“Я зустрів його: іде Ілля Нісонович з етюдником, несе багато полотен, і він готувався до того, що буде писати щось надзвичайно хороше. Але підступна смерть обірвала його життя. У мене в пам’яті він завжди залишиться як Художник з великої літери і як Людина з великої літери”.
Макагон І.В.

“По суті, він є піонером кольору в Україні, у якому поєднано усе – радість та життя, глибоке сприйняття краси. Він був людиною глибоко емоціональною. Подивишся на його твори й відчуваєш, що це мистецтво створено серцем, душею, що воно ніколи не стане старим, завжди буде давати людям насолоду, на цих речах не мають відбитки роки”.
Глущенко М.П.

“Я згадую, як видатний московський мистецтвознавець О.О.Федоров-Давидов характеризуючи пейзажне мистецтво СРСР, назвав Іллю Нісоновича одним з найкращих майстрів цього жанру у масштабі всього Радянського Союзу. Перед кожним із нас і зараз постають картини зустрічей з Іллею Нісоновичем, з цією дуже скромною, доступною і дуже достойною людиною.”
Яценко В.Ф.

“У нас була “дружба очкастих”, як нас називали. Це були Ілля Нісонович, Володимир Миколайович Костецький і я. Ілля Нісонович не покладався тільки на свій дар живописця. Він багато й наполегливо працював. Свої пейзажі він писав довго. Подивишся: йде він, тягне свій підрамник, етюдник, парасольку, у справжню літню спеку. Часом пише один пейзаж тиждень, другий, третій”.
Єржиковський С.М.

“Ви пригадайте роботи Штільмана, Костецького, Хворостецького, в жодній з них ви не знайдете обману, немає компромісу. Це живопис, де уся правда втілена виключно кольором. Це якась велика кольорова музика.
Якщо було бажання поговорити про живопис, якщо були складні моменти, якщо виникали проблеми з кольором, то як до хворого викликають професора вузької спеціалізації, такими ж авторитетами для нас були Штільман й Костецький”.
Рапопорт Б.М.

“На першому курсі художнього інституту я навчався у професора І.Н. Штільмана. Я вперше побачив тоді живого, справжнього професора, яким він має бути у моїй уяві: красивого, ерудованого, інтелігентного, багатопланового, делікатного у спілкуванні з людьми.
Коли з’являлись на виставці його роботи, ми усією групою йшли дивитися ці картини. І зараз, коли пройшло стільки років, мене вражає сучасність його робіт”.
Лопухов О.М.
“Я закінчила інститут у 1941 році. Нам зробили прискорений випуск. Штільман взяв тоді на себе відповідальність, без Державної комісії дати нам звання художників, і для мене велика гордість, що такий чудовий художник та людина підписав мені диплом”.
Яблонська Т.Н.


“Я хотів би сказати, що пам’ятаю його ще до війни. Було тоді поняття дуже ясне – живописець. Він живописець перш за все”.
Волобуєв Є.В.

“Коли дивишся на його твори сьогодні, пригадую його: він запалює свою трубку та не поспішаючи починає з тобою розмовляти”.
Широков А.Г.

“В живописі Штільмана, думаю, багато спільного з Кончаловським, Сарьяном. Це перш за все колір. Багато корисного в цьому відношенні робилось у майстерні. Там можна було побачити коріння, стовбури дерев, гілки, квіти. Вся ця обстановка захоплювала. Крім того, з великими труднощами знаходили машину і ми їздили усі разом на природу. Традиції Штільмана – це наше надбання і їх потрібно передати прийдешнім поколінням”.
Ятченко Ю.М.
2003


Создан 08 сен 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником