"Я йду у хатинку свого серця"

 
 

"Я йду у хатинку свого серця"

про китайську художницю Мао Мао



“Я йду у хатинку свого серця”
Мао Мао

Через надмірну вимогливість до своєї творчості, а може ще через низку невідомих обставин, незадовго до смерті Мао Мао знищила понад тисячу своїх робіт. Її виставка у залах Музею ім. М. та В. Хоненків стала невеличкою, проте яскравою, коштовною частиною творчого доробку, що залишився у спадок Україні.
Її образ був настільки блискавичний, що й зараз, чудові чорні очі та по сумному весела посмішка Мао стоять передо мною. Я згадую, як важко лягали слова у рядки для її каталогу, оскільки було велике бажання як найточніше окреслити її постать, розуміючи, що надалі силует буде ставати більш розпливчастим для Києва. А вона була дійсно чудова. Раптова втрата цієї китайської зірочки, що так швидко зійшла на небосхил, а потім розчинилась у повітрі, лягала смутком і хотілось, щоб пам’ять про неї залишилась.
Не у звичайний спосіб писалась стаття для каталогу. А саме, мабуть бажаючи перестрахуватись, організатори виставки замовили статтю мені та Олегу Сидору-Гибелинді. Кінцевий результат нашої паралельної діяльності був настільки розбіжний, з одного боку, а з іншого, таким логічним взаємодоповненням, про яке й не можна було й гадати. Вибір пав на середину. Пригадавши китайську систему гармонії, базованої на стику хвиль „інь” та „янь”, ми з Олегом просто сіли та почали робити колаж з наших текстів, перемежовуючи його абзаци з моїми. Це був мій перший та останній досвід співавторства. Але щоб був такий фантастичний результат, коли думка його частини органічно підхоплювалась наступною моєю і так далі, про це й мріяти було не можливо. Мабуть, Мао з небес нам щось підказувала та підправляла. Зараз я наведу тільки свою частину статті, а колаж з Олегом залишився у каталозі.

Хто вона Мао Мао? Писати важко через велику відповідальність. Вже не можлива жодна корекція, підказка з її боку, представниці далекого, маловідомого і традиційного Китаю. Виходячи на шлях пізнання невідомого, через більш невідоме (ignotum per ignotius) спробуємо випливти у чистому потоці творів, які залишила Мао Мао після себе.
Вона приїхала в Україну з досить прозаїчним завданням, збір матеріалів для дипломної роботи на тему “Вплив Сухомлинського на виховання складних підлітків”, яку виконувала у Пекінському університеті. Побачивши Україну, що починала дихати повітрям Незалежності, Мао Мао закохалась у цю землю, у Київ. Проте хто казав, що кохання буває без суму...
Її справжнє ім’я Цоу Суцун. Псевдонім Мао Мао походить від ієрогліфа Мао, що у приблизному перекладі значить легке, субтильне, як пушинки кульбабки.
Весела, енергійна, активна вона починає входити у київський культурний простір, відвідуючи безліч різноманітних художніх акцій. Спочатку, як увічливий гість Мао Мао дивиться, вдивляється, придивляється, а потім сама починає приймати участь у виставках.
На одній з перших персональних виставок, що проходила у галереї “Ірена” (1997, Київ) Мао Мао представляє каліграфію. Цим мистецтвом, що для китайців прирівнюється до молитви, вона оволоділа досконало, пройшовши родинну школу батька та оперуючи 13,5 тисячами ієрогліфів. На відкритті виставки Мао Мао у білому вбранні з довгими чорними косами та очима, що вміють говорити. Вона самотня, бо тільки сама розуміє глибинний зміст малюнків-слів. А глядачів багато і всі сприймають лише зовнішню красу чорних пластичних форм ієрогліфів на білих сувоях.
Далі були численні проби у візуальному мистецтві, до якого поступово прийшла Мао. Вона хотіла бути зрозумілою в Україні, де якимось дивом змогла відчути власну гармонію. Кожен з її завершених творів, складається з чотирьох традиційних для китайського живописи елементів: ши – вірш, шу – каліграфія, хуа – живопис, інь – печатка. Як вважала Мао Мао: “Китайський живопис відтворює емоції і настрій людини та природи, тому він буває дуже поетичним. У віршах є образи, а у картині є вірші. Китайською мовою це звучить “ши-хуа-тхон-юан””.
Живопис Мао Мао нібито пронизаний безмежністю простору Дао, що є “корінням неба та землі”, як писав Лао-Цзи. Квіти, дерева, плахи, немовби, затихають у повільному русі білого тла. Їх м’які силуети, зроблені, переважно, тушшю, грають з ефектом занурення у площину паперу чи тканини. Іноді з’являються мотиви квітів та плодів землі української, іноді навіть ієрогліфи компонуються у горизонтальні рядки, але душа, естетика живопису, безумовно, залишається китайською. Більш новаційно сприймаються колажі художниці, проте зараз важко сказати чи є вони самостійними роботами, чи тільки частиною її творчих експериментів, бо вона їх ніколи не виставляла, чи можливо не встигла показати. А головне, що твори Мао Мао хвилюють, народжують асоціації та думки. Енергія маленької на зріст китаянки пульсує в них, даруючи велике задоволення.
Розуміючи, що нічого у житті не буває випадковим, а тим більше смерть, згадується її остання художня акція у Києві – “Лист у небо”. Три великих полотна-сувої з текстом, що відсилався в захмарні далі, злетіли зі старої водонапірної башти у Міському парку. А навколо башти літала, а точніше вчилась „літати” на роликових ковзанах, як завжди на урочистостях у білому Мао Мао. І так сталося, що невдовзі, Небо забрало відкриту, сяючу посмішкою та з сумними очима знайому незнайомку Мао Мао.
2000


































P.S. Через надмірну вимогливість до своєї творчості, а може ще через низку

невідомих обставин, незадовго до смерті вона знищила понад тисячу своїх робіт. І ця виставка Мао Мао у залах Музею ім. М. та В. Хоненків є невеличкою, проте яскравою, коштовною частиною її творчого доробку, що залишився у спадок Україні.


Создан 08 сен 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником