Импульсивная живопись Ольги Петровой

 
 

Импульсивная живопись Ольги Петровой




Имя Ольги Петровой хорошо известно в культурном пространстве Киева. Она художник, историк и критик искусства, доктор философии, профессор Киево-Могилянской академии, активная во всех формах деятельности.
Для ее выставки «Вишни для Оли» состоявшейся в галереи «Ирэна», объединяющим мотивом послужила тема бабочки. В древности бабочка была символом души и бессознательным влечением к свету. В христианском мироощущении бабочка сравнивалась с жизнью, с возможностью возрождаться. В Китае она имела значение радости и супружеского счастья. В нашем общем восприятии бабочка связана с рефлексиями детства. Кто не ловил или просто не бегал в детстве за этим трогательно-беззащитным существом. В предлагаемом проекте художника завлекает в свою орбиту откровением бабочки, персонифицируя себя с крылатым существом.
В абстрактной живописи О. Петровой этот образ приобретает философско-субъективный подтекст. И звучит, вероятно, как тема ранимости души, хрупкости жизни, как тема памяти себя и своих близких в этой жизни. Ведь когда есть память, тогда, как говорил Лукреций, смерть становится бессмертной.
Главное для О. Петровой, это все время принципиально меняющийся колорит «субтильной материи». Как известно, тогда как наш разум, интеллект, мысль интересует форма, то согласие в мире чувств приходит через колорит.
Эмоциональность и даже суггестивность живописи О. Петровой, берущей в плен своих переживаний не только смелый поступок сильной личности, но кажется труднообъяснимым на фоне всеобщей внутренней закрытости. Дополнением к визуальному ряду, живописи и инсталляциям, служит альбом-блокнот личной переписки автора. Предложенная художницей степень откровенности носит маргинальный характер.
Приоткрыта завеса чувств, души, которая обязана трудиться, одного конкретного человека. Она хрупка, как крыло бабочки. И надо об этом помнить.
1998

Испания без корриды

Концепцию выставки Ольги Петровой, которая проходила в залах киевской галереи «Университет», можно обозначить, как желание изысканно поиграть с небольшой долей интриги. Автор сознательно отрывается от наработанных регалий сегодняшнего дня, уходя духом собственного романтизма в прошлые шестидесятые. В годы молодости, когда желание выделиться, соседствовало с жаждой познания, дающей возможность и способность ощущать себя внутренне свободной.
«Испания без корриды» на первый взгляд, лишилась основного составляющего компонента национальной культуры, своего знака. Подобная трактовка образа Испании, без агрессии, крови, в исполнении О.Петровой, вероятно, лежит в плоскости сугубо женского восприятия, близкого к ощущению страны, которую переполняют страстные взгляды мужчин на пышные женские юбки. Но далеко не только это, по настоящему, увлекает художницу.
Позволим предположить, что это Испания, в которой есть «Размах» стихотворения Гарсии Лорки:
«Море поет синевой.
Где уж воде ключевой!
Небом поет высота.
Звездочка – как сирота.
Бог по-иному певуч».
Уже давно эмоционально-чувственная Испания восхищает европейцев произведениями Диего Веласкеса и Франциско Гойи. Она влекла художников рубежа прошлого столетия и осталась для истории в бесспорных шедеврах Михаила Врубеля, Константина Коровина.
Испанская серия Ольги Петровой по стилистике находится между абстрактным и конкретным образным строем. Именно эта, не четко определенная стилистическая грань, обусловила разнообразие формальных решений.
В работах художницы вполне узнаваемы отдельные фрагменты знаменитых архитектурных силуэтов Гауди и каталонских фресок, которые окутаны сложными, пульсирующими ритмами. «Испанию без корриды» захватывает феерией цвета, который водружен на пьедестал «красоты». Как отмечает Ольга Петрова: «Я хочу не бояться писать красивую живопись, ибо из-за страхов можно просто не успеть».
2001
Сонячно на осінніх вулицях

40-річчя творчої діяльності Ольга Петрова відмітила виставкою “Діалоги” (галерея НаУКМА), де представлені графічні ілюстрації, що засвідчують етап її входження до художнього процесу 1960-х років; виставкою малярства “Збулося літо” у палаці мистецтв “Український дім”;
виданням каталогу творів та біографічного покажчика. Заключною акцією стала виставка “Сонячно” у галереї “Ірена”.
Перетин часу та епох, заручниками якого стали ми усі, за логікою самого перетину, більше здатний руйнувати, знищувати, сперечатися, де загал дійств перебуває у процесі і тільки чекає на завершення. У цьому сенсі внутрішнє відчуття факту повноцінної реалізації особистості, що прочитується у назвах цьогорічних виставкок малярства Ольги Петрової, підштовхує до висновку. Для деяких персон, літо не просто минає, а збувається. Це надає оптимізму через певну завершеність дії.
До малярства авторка неодноразово пересвідчувалась у коханні. “Мені цікаво творити, бентежить те, що може форма, пляма, фактура, саме живописні засоби вислову. У мене це таке перше кохання з фарбою, з поверхнею, я досить пізно прийшла до цього, але щасливі зустрічі бувають у різному віці...” – написано Ольгою Петровою до каталогу 1995 року.
Тема виставки “Соняшно”, що ширше можна окреслити як тему творчості, оспівування саду Краси, саду символу Раю, у який гостинно та щиро запрошує художниця. Її сади наповнені духом радощів зрілої людини, яка на гостроті ювілейного коловороту дозволяє зробити паузу, щоб усвідомити те, що вже пройдено.
Саме, як своєрідний протест проти потворного, що у концептуальних пошуках плюндрували часто за ради лише голої ідеї плюндрування, можна тлумачити живопис Ольги Петрової, який в останній серії є найбільш цілісним за настроєм та стилем. Проте, пріоритети індивідуальних трактувань мистецьких категорій, як надбання недалекого минулого, дають художниці сміливі відчуття у пошуках власної категорії краси. Шлях того пошуку, передбачає місце на помилку, знову пошук, знахідку, інтерпретацію, який проходить крізь різні стильові системи та, водночас, постійно знаходиться у просторі позитивних цінностей. Розкуті у формулюванні якості красивого, гордо та велично проростають сади Ольги Петрової у живописній та філософській єдності.
Творче кредо художниці – “Фізичний спектр кольорів виявляє ідеальне за принципами, близькими до візантійської системи колоризму – колір втілює Бога як Світло. Нефігуратив – шлях до такого бачення “духовним зором”. Ці слова, сформульовані до світського малярства близькі за змістом до сакрального. Як писав Володимир Овсійчук: “Колір в іконі є не тільки емоційним виразом, але поряд з такими чітко визначеними особливостями, як цілісність форми, мелодика лінії й конструктивна ясність композиції, що складають її духовну силу, а все разом творить те, що словами здавалося б не висловити, грандіозність світовідчуття й велич духовного просвітління”.
На рівні культурного діалогу, де мабуть головним з його досягнень, є не стільки проблема висловлювання думок, а скоріше можливість чути іншу, проходило становлення Ольги Петрової, як особистості. Саме у такому розумінні хотілось би запропонувати “серйозну гру” у колажі текстів, які подібно “Ниті Аріадни” (назва однієї з персональних виставок Ольги Петрової, 1999), маємо надію, знають куди вести.

“Вона сама – “людина-колаж”, в якій емоційно-інтуїтивне начало майже постійно рефлексується в раціонально-дискурсивних планах критичного самоаналізу. Вона – художник з очима хірурга. Іноді це їй заважає. Але тим більший її власний “життєвий порив”, навіть деякий “екзистенціальний героїзм”, коли доводиться коливатися між підсвідомим “або – або” і все ж таки обирати своє художнє єство, свою мистецьку самість у перманентному творчому еквілібризмі”.
В. Личковах.

“Ольгу Петрову я знаю від 60-х років – красивою, натхненною, романтичною дівчиною, яка органічно вписалась в гурт молодих київських інтелектуалів, ставши однаково “своєю” і серед художників, і серед “кіношників”, і серед літераторів. А втім, мабуть, не “молоді”, а старші (природна повага, потяг до розуму та досвіду!) найбільше її вабили і найбільше їй дали – принаймні, напевно можна сказати, що в світ Українства її ввели Григорій Кочур і Микола Лукаш”.
І. Дзюба.

“Вона, безумовно, не була шістдесятницею, одначе саме те покоління напутило її до ствердження морального закону собі самій, до пошуку правдивих містків між, як висловлюються філософи, “Я” та “Не-Я”.
Л. Герасимчук.

“На потребу чистих ясних фарб в українському мистецтві звертала увагу Екстер ще на початку нашого століччя. А у Вас вони прекрасні. Обкладинка гарних кольорів символічно обнімає всю вашу творчість”.
В. Качуровський.

“Театральність, цей нерв сьогоднішнього світовідчуття, цілком відповідає особистості Ольги Петрової. Тому нефігуративний живопис є, може, найбільш глибоким і водночас піднесеним проявом її творчої натури, проте не єдиним, дозволяючи співіснувати одночасно фігуративним роботам, постмодерністським колажам”. Г. Рудик.
2002


Создан 08 сен 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником