Вічні та тендитні квіти Юлії Бородай

 
 

Вічні та тендитні квіти Юлії Бородай




Спокуса написати статтю про Юліну творчість виникла одразу, коли я побачила її роботи. Але так не сталося. Відбулось невеличке гальмування. В спілкуванні з нею я відчувала неабияку відповідальність, бо вона була моєю ученицею в художній школі. І тут, як колишній вчительці, було не можливо погрішити словом. А також, переповнювало мене задоволення від того, як з маленьких каченят, впливають лебеді у мистецтво. Та відчувалась напруга часу, як швидко наступає квітуча пора твоїх учнів, коли ти теж ще молодий.

У спалахах останніх лагідних променів сонця бабиного літа, що приємно затягнулось у цьому році, проходила виставка живописних емалей Юлії Бородай під романтичною назвою “Сад моїх мрій” у найбільш романтичному місті Києва, Андріївському узвозі. У дивовижний квітковий парадіс, як таємні спомини з часів дитинства людства, де роль квітки, сама ідея квітучого та цвітіння, підіймалась на п’єдестал, запрошує нас художниця. Серія робіт “Квітковий календар” дарує радість зіткнення зі світом краси, у яких вирує вишуканість форм та колориту, наповнює нас естетичною насолодою. Свято панування квітки, перенесене з реальних, інколи миттєвих вражень у світ мистецтва триває, не дивлячись на те, що стає зимно. Тендітність увічнюється у мистецтві.
Темі квітки різні народи здавен приділяли неабияку увагу, надаючи їй сакрального змісту, підносячи на рівень уособлень з богами, чи сприймаючи їх через певний атрибут того чи іншого бога, чи надаючи їм магічної сили в поклонінні природі. Поступово, на думку вченого Бориса Рибакова “декоративність перемогла давню заклинальну символіку”. Квітку почали виводити у орнаментальному чи у реалістично-відображальному руслі. Але майже до доби модерну, темі квітки віддавалась роль мовчазного свідку певного антуражу, підносячи її живописні властивості на рівень натюрморту. А модерн спромігся квітки покласти у основу формотворення стилю. У цьому році в Данії проходила виставка “1000 років квітки у мистецтві”, де чітко окреслювались ці тенденції.
У роботах Юлії Бородай квіти набувають якостей персонажів, що мають відповідні характери та стан миттєвих коливань настрою. Вони заповнюють собою весь простір емалевого живопису. Вічна техніка, до яких за своїми технологічними показниками відноситься емаль, де під дією бурхливого та часом спонтанного полум’я печі випалюються фарби, неначе карбує мить живої матерії пелюстків квітки у стан окам’яніння та стан застиглості у часі. З кількістю випалів емалей, поступово кольори приймають більш холодний відтінок. У образному плані, твори Ю. Бородай переносять нас від стану теплого дихання землі до похмурого дощу та завіяної холодом природи. Сад її орхідей не знає плинності часу, існуючи у просторі мистецтва.
Ця виставка розуміється художницею як етапна, не в сенсі вичерпності тем чи ідей, а як певний підсумок, якщо завгодно, невелика пауза, що дає можливість більш щільно зосередитися на власному доробку та визначитись, а куди ж таки слід йти далі. До виставки було видано каталог, в якому Юлія Бородай засвідчується у коханні обраній справі: “Цінність техніки емалі вбачаю у тому, що в ній художник немовби співпрацює з фізичними силами природи – вогнем, світлом, водою. Ти ніколи не знаєш який результат отримаєш після випалу емалі, тож її створення захоплює настільки, що стає покликанням на все життя”. Впевненість у покликанні до цього мистецтва для Юлії є не тільки об’єктивно генетичною, а й свідчить про власне творче переконання.
Її батько Олександр Бородай, відомий художник, розвиває, гуртуючи біля себе молодих митців, мистецтво монументальної емалі. Він, безперечно, метр, лідер та першопроходець у цій справі в Україні. Тому гідно продовжувати його діло є досить відповідальним кроком. З дитинства, маючи причетність до таємниць, секретів, внутрішньої напруги того, що створював батько у майстерні, вона вбирала все це у себе, фокусуючи згодом у абсолютно індивідуальних мистецьких виявленнях.
Від матері, живописця Тамари Турдиєвої, Юлія перейняла майстерність мовчазного споглядання східної людини. Подорожі до Узбекистану, Єгипту, Тунісу, Турції, можливість доторкнутися до живої давнини великих культур мали колосальний емоційний вплив на художницю. І це поступово трансформувалось у емалевому живописі через візерунчастість орнаментів, форма та конструкція яких невід’ємно пов’язана з шляхетним цвітінням квітки.
Говорячи про атмосферу творчості, що були основами її виховання у родині, з особливою теплотою Юлія згадувала свого діда Андрія Семеновича, народного маляра. Драма його життя – затоплена хата Каховським водосховищем та примусова міграція у місто, спричинили сильний поштовх до творчості, де у наївному живописі самоука народжувалась дивовижна казка про хутір, про хату.
Юлія Бородай вже тричі брала участь у міжнародних симпозіумах художників-емальєрів в угорському місті Кечкемет. Цього року відбувся тридцятий, ювілейний симпозіум, який зібрав провідних емальєрів Європи. Це справжнє свято майстрів, що дає можливість обмінюватись думками з колегами, сперечатись, вчитись, реалізовувати власні задуми. Вони дають колосальне натхнення для творчості. У Юлії також зародилась ідея, а не спробувати організувати симпозіум у Києві. Будемо сподіватись, що її молодість та активність принесуть очікуваний результат.
2005


Создан 11 сен 2010



  Комментарии       
Всего 1, последний 5 лет назад
vcompany 13 мар 2013 ответить
Спасибо, хорошая статья о Юлии, но жаль, скоро как год её уже нет рядом с нами. Пухом пусть будет ей и её дочери - Земля
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником